Вхід
Контакти
Мапа сайту
Телефон:
067 732 6195

ГОЛОВНА ПОМИЛКА КАДДАФІ

Зображення користувача Твердохлеб.

Настав час, коли можна з впевненістю підвести головний висновок «лівійської весни». Коли було повалено режим Муамара Каддафі і проведено демократизацію країни. Повний безлад в країні на протязі ряду років. Маси біженців по всьому світові. І це в країні, яка була на одному з вищих щаблів з добробуту населення. Як це могло статися і хто в цьому винен?

Є інформація, що безпосередньо у революційних подіях в Лівії, які почалися у 2011 року, і які призвели до ліквідації благополучної країни, прийняло участь не більше 5% від всього населення країни з усіх сторін протистояння. Як так могло статися? Як так сталося, що громадяни не вийшли захищати свій добробут? Чому вони виявилися пасивними?

Аналогічні запитання завжди виникають, коли після революційних подій життя в країні погіршується. І завжди шукають відповідь, чому так сталося і що робити, щоб такого не відбувалося знову? Доречи, щось подібне виникло і з розпадом СРСР. Деякі елементи цього можна побачити і в ситуації, коли Михайло Саакашвілі програв вибори, і в Грузії реформи закінчилися.

Відповідь на цей феномен лежить в площині природи суспільства. Природа суспільства показує, що будь-яке благополуччя завжди призводить до вгасання активного громадянського патріотизму. Це так само, як ситий вовк не буде бігати в пошуках здобичі. Якщо суспільство досягає стану благополуччя, то чекай біди. Люди НІКОЛИ не захищають свою країну, якщо вони звикли до хорошого. А звикання до хорошого наступає швидко. Парадокс, але саме цей парадокс і є причиною розвалу всіх імперій та всіх сильних країн. Як тільки суспільство країни буде відчувати, що настало гарне життя, то зразу втрачаються сили захищати це гарне життя. У громадян починається складатись враження, що таке благополуччя є звичайним природним станом. І що так має бути завжди і ніяк інакше. Суспільство починає забувати, що будь-який успіх і його підтримання – це результат постійної боротьби! Постійної! Якщо нація перестає боротись – вона неодмінно деградує.

Це була перша помилка Каддафі. Є й друга помилка, яку він зробив, – це розрахунок на вдячність своїх громадян. Це другий парадокс. Громадяни, в більшій своїй масі, ніколи не бувають вдячними своїм лідерам за їх працю, якщо вона призвела, навіть, і до великих позитивних змін. Хоча через багато років, через ряд поколінь визнання успіхів все ж таки приходить. Виходить, якщо уряд розраховує, що народ йому буде вдячний за прогресивні реформи та що народ буде готовий їх захищати, то такий уряд робить велику помилку. Само собою, автоматично, таке не відбувається. І це треба приймати до уваги завжди.

Вдячність або невдячність громадян залежить не від того, якої якості життя громадян, а від того, як з цими громадянами працюють засоби пропаганди. Якщо пропаганда діє професійно, то люди вдячні будуть і тоді, коли, навіть, їх лідери ведуть країну в прірву до знищення. Це ще один парадокс. Всі ці парадокси підтверджують, що маси народу не мають колективного розуму. Вони мають ті уявлення й ті вподобання, які їм вкладають через засоби агітації та пропаганди, якщо, ясна справа, це робиться професійно. Це підтверджує, що демократична форма правління - найгірша форма правління з усіх форм, бо призводить до того, що влада керується не розумом, а емоціями.

Максим Твердохліб,
Голова Ради ГО «Поступ»